Монастирище – ландшафтний заказник загальнодержавного значення, розташований в Устинівському районі на берегу річки Інгул. Це комплекс із величезних кам’яних брил прямокутної та фігурної форми. Висота скель сягає 15 метрів.
Особливості веломаршруту
- Відстань: 95 км
- Дорожне покриття: асфальт 60%, грунт 40%
- Висоти: ↑ 677, ↓ 747
- Координати: 47.838063, 32.399252
- Складність: висока
- Маршрут: GPX, GPX (грунт)
Устинівське Монастирище оповите легендами про скарби козаків, поклоніння язичницьким богам та дівчину-кріпачку, що народила дитину від пана. Це унікальне місце біля пересохлого русла річки Інгул. Площа заказника 15,3 га.
Велосипедний маршрут до Устинівського Монастирища може йти двома шляхами: бобринецькою трасою через Мар’ївку, зі з’їздом після Компаніївки на другорядну дорогу до Володимирівки, Богодарівки і Верхньоінгульського та далі вздовж річки Інгул до Седнівки, Олександрівки, Костянтинівки, минаючи поля й виходячи до Ганно-Требінівки та Інгульського. Інший веломаршрут веде до Бобринця, після якого треба звернути на Васильовку, Новогомельське та Береславку.
Між старим і новим руслом річки утворився високий острів, оточений скелями – єдиний такий в Україні. Острів-пагорб нагадує Кам’яну Могилу. Тут безліч розломів, щілин і гротів. Гранітні стіни виглядають так, ніби хтось поскладав одну брилу на іншу, а деякі з них утворили навіси, під якими можна сховатись від дощу.
Походження кам’яних брил таких розмірів достеменно не відоме. Одні вчені говорять, що вони створені природою, а інші, що це справа рук людини. Місцеві розповідають, що козаки використовували це місце як природний опорний пункт та ховали тут свої скарби. Вхід у скарбницю був десь на вершині, але ще ніхто його не знайшов. Язичники використовували скелі для поклоніння своїм богам – про це свідчать знайдені жертовники.
Чому це місце назвали «Монастирищем», теж невідомо, адже монастиря тут ніколи не було. Хоча й наші пращури використовували його як святилище. За легендами, тут жила дівчина-кріпачка, яка відмовилась вийти заміж за пана Требинського. Тож він і поселив її на скелі. Дівчина жила самотньо в старій хатині, як в монастирі. За іншою легендою, дівчина народила дитину від пана, яка померла ще маленькою. Вона не змогла змиритися із втратою й до кінця життя прожила на скелі. Місцеві розказують, що біля острова була каторга для черниць, які не втримались перед гріхом перелюбства, і з ненависті до них люди прозвали це місце «Монастирищем». Вірити чи ні в ці легенди – справа кожного, однак відвідати це таємниче місце варто: місця тут напрочуд мальовничі!
